Зовнішня мотивація школяра.

Спочатку це переважно зовнішні моменти шкільного життя — шкільна сумка, зошити, інші учні, учителі. Не всі діти готові до такої співпраці. Не всі також можуть зосередитися й уважно, не відволікаючись, слухати учителя, деякі діти і п'яти хвилин не можуть всидіти на місці. Причини такої неуважності можуть бути найрізноманітніші: це і особливості вищої нервової діяльності, і швидке виснаження, і втомлюваність через погане здоров'я, і психологічна неготовність — слабке, нерозвинене вміння керування увагою і запам'ятовуванням.

Недостатня підготовленість призводить до невдач, дитина починає сприймати навчання як надмірне завантаження. Вона сумлінно виконує всі вказівки вчителя, старається, а в неї все одно виходить погано. Замість очікуваної похвали вона отримує постійні зауваження. Не дивно, що все це швидко їй набридає і вона втрачає інтерес до школи. Якщо ж дитині все вдається, якщо учитель і батьки часто її хвалять, то навчання буде пов'язане з відчуттям успіху. А успіх —найважливіше джерело позитивного ставлення до занять.

Однією з частих причин батьківського занепокоєння є формула: «Він стільки знає, а вчитися не може!» Почувши від педагогів, що необхідними умовами готовності до школи є знання того і того, батьки у своїх стараннях не знають меж, а можливості дітей до уваги не беруть.

Важливою ознакою інтелектуальної готовності до школи є не просто розрізнені знання, уявлення про предмети і їхні властивості, а, перш за все, уміння бачити зв'язки й закономірності, бажання дитини зрозуміти, що від чого і чому.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

• Не тільки вчити читати, а й розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки.
• Не тільки вчити писати, а й сприяти розвитку тонко координованих рухів руки і пальців.
• Розвивати здібності дитини слухати, розуміти зміст прочитаного, уміння переказувати. Важливий не обсяг знань дитини, а якість її мислення!

Найголовніше, що дається дітям у першому класі, — це не конкретні заняття і навички, а уміння навчатися. Не вдома з мамою і татом, які підлаштовуються під її бажання і настрій, а в школі, де вона — учень, який повинен чітко виконувати вказівки вчителя, адресовані всьому класу.

Для формування правильного ставлення до вчителя корисно проводити ігри «у школу».

Сьогодні «вчитель» — плюшевий ведмедик. Він сидить біля дошки навпроти «учнів» — зайчика й лисички.

«Починаємо урок, — говорить Петрик голосом ведмедика. — Розкажіть мені віршика»

Мама допомагає зайчику піднести лапку. Петрик дивується: «Чому ти не розказуєш?».

«Я підніс лапку. Це означає, що я вас попросив: «Учителю, викличте, будь-ласка, мене, я хочу розказати віршика»

Петрик киває головою: «Розказуй, зайчику».

У цій грі мама задає сину зразок поведінки учня. Він хоче щось сказати, але не говорить, поки його не викликали, а тільки підносить руку. Він із повагою звертається до вчителя. Наступного разу , коли роль учителя на себе візьме мама, Петрик — уже в ролі учня — намагається поводитися так само.

ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА САМООЦІНКА

Психічний розвиток і становлення особистості тісно пов'язані із самосвідомістю, яка виявляється в самооцінці, у тому, як дитина бачить себе, свої риси, здібності, успіхи і невдачі. Самооцінка — це складне динамічне особистісне утворення, один із параметрів розумової діяльності. Це ще один показник особистісної готовності дитини до школи.

Зазвичай дітям у шість років властива завищена самооцінка: вони ще не вміють критично оцінювати себе. Це означає, що занижена самооцінка — результат постійного тиску дорослих, невдоволення успішністю дитини, її поганою поведінкою, старанністю та іншими «гріхами». В самооцінку інтегрується те, чого досягла дитина, і те, до чого вона прагне, тобто це — проект її майбутнього.

Самооцінка в молодшому шкільному віці формується переважно під впливом учителя, однолітків. Дітям важливо, щоб їх позитивно визнали. Постійна невдоволеність собою, невіра у свої сили, у можливий успіх, швидко призводить до апатії, небажання старатися. Завдання батьків — допомогти дитині побачити свої здібності, створити умови, за яких вона зможе повірити в себе, у свої сили. Дорослі мають бути дуже обережними з оцінюванням дитини в присутності однолітків, товаришів.

• Не сваріть її, якщо поряд друзі.

• Не вказуйте при них на її вади, не демонструйте невдачі.

Факторами ризику можуть бути несприятливі умови, у яких росте і розвивається дитина:

• вплив конфліктів, сварок, пияцтва одного або обох батьків;

• відсутність ділових контактів з однолітками.

А що ж робити з дітьми, яким уже сім років, а вони все одно не готові до школи?

• Їм необхідний особливий режим у сім'ї.

• Другу половину дня бажано проводити не в групі продовженого дня, а вдома — це дає змогу зняти додаткове психологічне навантаження.

• Необхідний двогодинний денний сон.

• Тригодинна прогулянка на свіжому повітрі — щодня.

• Достатній за тривалістю (одинадцятигодинний) нічний сон.

• Повноцінне харчування, при потребі — лікування.

Головне пам'ятати: по-перше, діти, неготові до навчання, можуть учитися, але потребують спеціального підходу; по-друге, психологічна функціональна неготовність дитини до навчання не існує сама по собі, вона тісно пов'язана зі здоров'ям дитини. Потрібно докладніше сказати про те, що п­винні знати батьки про здоров'я своєї дитини, і що можна зробити для того, щоб його зміцнити, позбутися певних порушень ще до того, як іти до школи.