Мощі святої Терези від Дитятка Ісус відвідають Житомир
Від 5 квітня до 10 червня мощі однієї з найшанованіших католицьких святих - Терези від Дитятка Ісуса - вперше будуть в Україні. Реліквії зможуть вшанувати в усіх римсько-католицьких дієцезіях країни. Вони побувають у кількох десятках великих і малих міст.
З 27 по 30 квітня мощі св. Терези будуть перебувати в Житомирі в Кафедральному костьолі св. Софії.
З 27 по 30 квітня мощі св. Терези будуть перебувати в Житомирі в Кафедральному костьолі св. Софії.
Історична довідка.
Вшанування мощів в християнстві має дуже древнє походження і згадується в письмових свідченнях з ІІ століття. Остаточно догмат вшанування мощів святих і обов’язковість їх розміщення у вівтарях храмів був закріплений в 787 році на Сьомому Вселенському Соборі.
Мощі (реліквії) зберігаються і вшановуються з морально-повчальною та літургічною метою, за вченням Католицької та Православної церков являються носіями благодатних сил, які можуть надаватись Богом віруючим через останки святих.
За вченням Церкви, мощі не самі з себе і не заслуги померлих можуть творити чудеса. Сьомий Вселенський Собор в своїх діяннях так сказав на цю тему: «Спаситель наш Христос дарував нам спасительні джерела, реліквії святих, які різноманітно зливають благодіяння на гідних. І це через Христа, Котрий в них перебуває.»
У всі часи християнами благочестиво зберігались і вшановувалися будь-які реліквії святих, навіть ті які вціліли у вигляді костей, попелу чи пороху, які також називалися святими мощами.
Старий Завіт містить два приклади що описують вшанування останків праведників Божих і ті чудеса, які, за вченням Церкви, через них може давати Бог (4 Цар.23; 16-18) та (4 Цар.13; 21).
Вшанування мощів бере свій початок з самих перших віків християнської історії. В часи гоніння, коли мучеництво було для християн свідоцтвом їх переконання в істинності Воскресіння Христа з мертвих і перемоги над смертю, що після цього настала. Віруючі використовували всі засоби, для того щоб в своє розпорядження тіла мучеників, а місця їх захоронінь ставали святилищами, де відправлялись християнські богослужіння.
Крім мощів вшановувалися так звані контактні реліквії, тобто те, що торкалося тіла святого при житті чи після його смерті: одежа, миро, знаряддя мук і інші. Реліквії також могли створюватися за допомогою доторкування з могилами святого чи іншими контактними реліквіями. Мощі також підмішували в краски чи масла для написання ікони святого, на сьогоднішній день відомо дуже багато чудотворних ікон, написаних таким способом.
Дуже багато Отців церкви в своїх працях вивчали питання вшанування мощів. Всі їх висновки полягають на вченні Святого Письма про високе призначення християнських тіл, як храмів Святого Духа, а також на спільній впевненості у святості тих, чиї мощі вшановуються. Але найбільше – на чудах, що відбуваються на очах у всіх за посередництвом мощів.
Милосердний Бог дарує нам численні нагоди до спасіння, разом з ними мощі святих, які нас закликають до наслідування їх дороги до святості.
Тих, хто радикально, усім своїм життям відкрилися на дію Духа Ісуса Христа, Церква оточує пошаною. Здавна християни визнавали особливу святість Марії, Матері Господа. Далі вшановували мучеників, які не вагалися віддати свого життя за Христа. Саме на могилах мучеників в перших віках звершували Євхаристію, тим самим підкреслюючи єдність їхнього життя і смерті з життям і смертю Господа. В історії християнства з’явилися різні типи святості: визнавці, богопосвячені, діви, подружжя, діти, вдови і вдівці, монахи, лицарі й опікуни бідних. Усі дороги життя виявилися можливими для осягнення святості. Тих серед християн, чий стиль життя і посвячення Богу повинні були стати відомими вірним, Церква канонізувала, даючи їм офіційний титул святих.
У культі святих присутні два елементи. По-перше, святі є прикладом наслідування. Вони - доказ того, що можна відкритися на Божу святість в кожній життєвій ситуації. В історії їхнього життя ми часто знаходимо переживання, схожі на наші: Марія з Йосипом були змушені емігрувати зі своєї країни. Марія Магдалена й Августин змарнували багато років життя, блукаючи далеко від Бога. Тереза з Лізьє була наполовину сиротою. Альберт Хмельовський втратив ногу і деякий час був психічно хворим. Мати Тереза з Колкати (раніше - Калькутта) багато років переживала духовну темряву. Не існує такого болю чи такої проблеми, з якими б уже не стикалися святі. По-друге, святі – це ті, хто може нам допомогти, ті, чиєї опіки ми шукаємо. Ми разом з ними – члени однієї родини, Божої родини. В Ісусі – Сині всі ми сини і дочки Бога Отця. Частина нашої родини вже перебуває у домі Отця. Ми, які ще у дорозі до дому, звертаємося з нашими молитвами не тільки до доброго Батька, а й до членів спільноти спасенних, яку утворюють офіційно визнані і невідомі святі. Ми говоримо їм про свої клопоти, просимо про підтримку в небезпечних ситуаціях, довіряємо їм свій духовний розвиток і своє освячення. Також довіряємо їм тих, кого любимо.
Від початку християнства в культі святих присутній дуже матеріальний елемент – оточення пошаною їхніх мощей, тобто їхніх тіл. Так, як ми шануємо тіла найближчих нам людей, намагаємося влаштувати їм достойний похорон і доглядаємо могили, тим самим показуючи їм свою любов, так само віддання пошани мощам святого є знаком пам’яті про нього.
30 вересня 1897 року, помирала в монастирі Сестер Кармелітанок у місті Лізьє, молода черниця Тереза, у віці 24 роки. Її життя проминуло так тихо й приховано, що одна з її товаришок запитала, що записати про неї в посмертній згадці.
За вбогою домовиною на кладовище йшла лише її близька родина.
Через 25 років після похорону цю досі мало кому відому черницю проголосили великою чудотворницею й доброчинницею. Її мощі перенесли з кладовища на вівтар, перед яким почали ставати тисячі людей на коліна, бо Папа Пій XI проголосив її Блаженною. Ще через 3 роки, Христовий Намісник проголосив її Святою. Майже мільйон людей зібралося того дня в Римі, щоб привітати серцем, повним любові, найбільш улюблену тепер у світі св. Терезу від Дитяти Ісус, Квітку з Лізьє.
Вона народилась у 1873 році дев'ятою дитиною Людовіка й Зелі Мартен. Батько Терези був годинникарем, мати виготовляла Вервиці. Подружжя було надзвичайно побожне й сердечно просило в Бога сина, щоб вивчити його на священика, та так сталося, що Господь забрав хлопчиків малими до себе, а їм залишив 5 гарних і побожних дівчат, що звалися Марія, Павлина, Леонтія, Селіна і Тереза.
Тереза сердечно любила своїх батьків, стараючись робити їм завжди приємне. Також пізнала, що треба любити Господа, який робить нам стільки добра. Зрозумівши, що вічне щастя Бог дає за добрі вчинки, вона вирішила здобути собі небо тим, що «буде чемна, як ангел».
Побожність зростає серед терпінь. Коли Череса це зрозуміла, то не тільки без скарги, а з усмішкою терпіла свої маленькі прикрощі, додаючи з любові до Ісуса добровільні жертви й самозречення. Вона не скаржилася, коли у неї щось забирали, і мовчала, коли її несправедливо оскаржували. Дівчинка почала здогадуватися, що велику вагу має виконання Божої волі, а щоб стати Святою, треба багато терпіти, завжди бажати того, що досконале, й забути про себе. Тереза постановила завжди відповідати на поклик Господа. В цій справі вона дотримувалася такої засади: «Мій Боже, я вибираю Тебе! Мені зовсім не страшно терпіти для Тебе. Я боюсь тільки одного - власної волі. Візьми її собі, бо я вибираю все, чого тільки хочеш Ти!»
Тереза постановила служити Христу до повного забуття про себе саму, без жодних застережень. У своєму серці вона відчула голос умираючого Ісуса: «Прагну!» її почала палити спрага за душами. Тереза хотіла за всяку ціну виривати грішників з вічного полум'я. Вона забувала про себе, щоб тільки зробити добро сестрам, служницям, убогим, дітям, грішникам; за останніх жертвувала свої молитви й терпіння.
Маючи такі бажання в душі, перед Терезою постало нове питання: яка дорога життя найкраще відповідає цим її прагненням здобувати душі? Внутрішній голос говорив їй вибрати такий стан, у якому безперервна молитва з’єднується з умертвінням і повною посвятою Богові. Таке життя вона бачила в монастирі Сестер Кармеліток. Про це вона часто розмовляла тихими вечорами зі своєю сестрою Селінкою. Згодом вона виявила цей свій задум татові. Бідний батько розгубився. Він розумів, що незабаром його дім спорожніє, на старість років доведеться жити самому, тому він гірко заплакав. Але як добрий християнин він не противився Божому поклику й щастю своєї дитини; витер сльози і дав Терезі свою згоду на вступ до монастиря.
Незабаром гаряче бажання дівчини сповнилося. На друге письмове прохання місцевий єпископ дозволив Терезі вступити до монастиря. Того дня, коли вона назавжди прощалася зі своїми рідними, вона була спокійна, мужня, готова на всі жертви. Наостанку вони з батьком стали навколішки: тато поблагословив її та віддав Ісусу.
У монастирі Терезу сердечно вітали рідні сестри, Марія й Павлина, а також інші черниці, з якими вона до самої смерті мала разом служити Богу. Монахині відразу відчули дивну силу її чеснот, яких вони ще не встигли пізнати, але які пробивалися навіть з Терезиної постаті. Сестер дивував глибокий розум п'ятнадцятилітньої надзвичайної дівчини.
Коли Тереза вступила до монастиря, тодішня настоятелька вирішила випробувати молоденьку кандидатку. Це випробовування тривало кілька років. Але мала Христова обручниця не зламалася, ніколи не критикувала свою настоятельку, не скаржилася перед сестрами. Тереза несла свій хрест по-геройськи аж до смерті, бо руку настоятельки вважала за руку Божу і завжди була покірна й послушна. Вона пізнавала Божий провід над своєю душею і серед терпіння усміхалася.
Коли закінчився час кандидатури, їй дозволили одягнути чернечий одяг, але пізніше, ніж це мало бути. В той час вона багато терпіла через душевну посуху, але почувалася щасливою. Своїй сестрі Павлині казала: «Який же добрий до мене Той, хто незабаром стане моїм Обручником! Він один божественно гідний любові, бо не дозволив мені захопитися жодною земною річчю! Господь добре знав, що якби дав мені тільки саму тінь щастя, я прив'язалася би до неї всією силою, усім запалом свого серця. Він воліє залишити мене в темноті, ніж дати мені якесь неправдиве світло, що не було б Ним самим! Я не бажаю, щоб земні речі мали наді мною хоч якусь владу чи посіли хоч частину мого серця, моєї любові. Я хочу все віддати Ісусу, бо Він дав мені ласку зрозуміти, що тільки Він – досконале щастя!»
Коли вона мала складати свої вічні обіти, вона бажала любити тільки одного Господа, й любити так, як ще ніхто ніколи не любив. Тереза молилася, щоб Бог дав покликання до чернечого життя її сестрі, щоб навернулися всі грішники та щоб чистилище не мало вже жодного в'язня. Тереза була ревною апостолкою своїми жертвами, словами й гарячою молитвою. Вона випрошувала священикам силу, щоб вони могли успішно проповідувати словом й прикладом свого життя. Над наверненням одного відступника працювала до кінця свого життя й за нього пожертвувала своє останнє святе Причастя. Свідки розповідали, що в свою останню хвилину помираючий притулив до своїх уст хрестик і так помер, кажучи: «Мій солодкий Ісусе!» Був це, мабуть, знак жалю, що його виблагала для нього св. Тереза.
Тереза не цуралася жодної роботи в монастирі: шила, замітала, працювала на городі, прала й білила каплицю. Любила накривати на стіл, розносити їжу, порядкувати в захристії до Служби Божої. Через три роки після вічних обітів Терезу призначили помічницею вчительки новачок. Вона була люблячою, розумною та енергійною провідницею і завдяки цьому молоді новачки багато скористалися з її духовного проводу.
Тереза була дуже вразлива на холод; будучи смертельно хворою, вона призналася, що часто терпіла від холоду. Не раз цілими днями тряслася від холоду, а коли вночі лягала на своє ліжко з двома тоненькими покривалами, то теж не мала спочинку. Часто всю ніч тремтіла від холоду й не могла заснути. Свята дівчина терпіла й мовчала про це до самої смерті.
Чистота Терези була чаруюча. Опіку над своєю чистотою вона передала Пресвятій Діві Марії й св. Йосифу, опікуну дівиць. Сильна їхньою охороною, Тереза була завжди спокійною. Її святу здержливість відчував кожний, хто до неї наближався.
В монастирі любов Терези до Ісуса зростала щораз більше, а з нею – спрага посвяти й жертви. В «Історії душі» вона писала: «Бути твоєю обручницею, мій Ісусе, бути монахинею, бути через злуку з Тобою матір'ю душ, - цього повинно було б вистачити мені. Тим часом я відчуваю в собі ще інші покликання – вояка, священика, апостола, вчителя, мученика... Я хотіла б чинити всі найбільші геройські діла! Відчуваю в собі відвагу хрестоносця-лицаря. Я бажала б умерти на полі боротьби в обороні святої Церкви. Покликання священика!.. Я хотіла б просвічувати душі, як це робили пророки й учителі. Бажала б перебігти всю землю та проповідувати Боже ім'я, насадити дерево твого славного хреста на невірній землі, мій любий Спасителю! Але однієї тільки місії мені не вистачило б! Я прагну одночасно проповідувати Євангеліє в усіх сторонах світу і на найдальших островах. Я бажала б бути місіонером не тільки впродовж кількох літ, а хотіла б ним бути з самого початку світу й аж до скінчення віків.
Але понад усе я б хотіла бути мученицею! Мучеництво! Це мрія моєї молодості! Вона зростала зі мною в моїй маленькій келійці в монастирі. Але це новий нерозум, бо ж я не бажаю собі тільки однієї великої муки. Мені потрібні всі муки! Я хотіла б, щоб мене так, як Тебе, мій Обручнику, бичували, прибили до хреста... Бажала б також померти обдертою зі шкіри, як св. Варфоломій. Як св. Іван, хотіла б бути занурена в кипучу олію. Я бажала б, щоб мене, як св. Ігнатія Антіохійського, змололи зуби диких звірів, щоб я стала хлібом, гідним Богу. Зі св. Агнетою й Цецилією я хотіла б схилити свою шию під меч кату і, як св. Жанна д'Арк, на палаючому кострі шептати, Ісусе, твоє ім'я! Коли я думаю про ті нечувані муки християн у часи антихриста, моє серце завмирає: я хотіла б, щоб усі ці муки були приготовані для мене. Відкрий, мій Боже, книгу життя, де записані вчинки всіх Святих. Все те, що вони зробили, я б хотіла зробити для Тебе!»
З самого дитинства св. Тереза мала передчуття, що вона помре молодою. Так і сталося. Вона мала слабке здоров'я, півтора року перед смертю тяжко хворіла й мучилася. Однак під час недуги була спокійна, надзвичайно терпелива і з любов'ю жертвувала свої терпіння Ісусу, зокрема за священиків і спасіння багатьох людських душ.
Останніми словами св. Терези з Лізьє на землі були слова, сповнені сердечної любові: «О, я люблю Його! Мій Боже, я... Тебе... люблю...». Мільйони людей у всіх частинах світу сердечно люблять св. Терезу із Лізьє та невпинно благають у неї заступництва. Так росте між людьми Божа слава, і багато людських душ укріплюються в Господній любові.
Від 5 квітня до 10 червня мощі однієї з найшанованіших католицьких святих - Терези від Дитятка Ісуса - вперше будуть в Україні. Реліквії зможуть вшанувати в усіх римсько-католицьких дієцезіях країни. Вони побувають у кількох десятках великих і малих міст.
З 27 по 30 квітня мощі св. Терези будуть перебувати в Житомирі в Кафедральному костьолі св. Софії. Вони стануть для нас заохоченням дізнатися історію її життя, її біографію. Візит мощей святої Терези може бути чудовою нагодою подружитися з нею самою. І ця дружба, напевно, принесе плід відкриття на святість Бога, який є Джерелом кожної святості.
Сердечно всі запрошуються! Нехай же всі, хто побажає прийняти до свого серця послання малої святої – великого вчителя Церкви під час відвідин її мощів, отримають всілякі потрібні ласки і укріплення в святості життя.
