У плеяді найбільш авторитетних у Житомирі імен – ім’я Володимира Йосиповича Башека. Він упродовж 34 років незмінно працює головним лікарем центральної дитячої міської лікарні, має звання заслуженого лікаря України, почесного громадянина Житомира, є депутатом Житомирської міської ради.
Про те, чим і як живе дитяча медицина Житомира, – з Володимиром Башеком розмовляє кореспондент “Міста”.
– Володимире Йосиповичу, нагадайте, будь ласка, що собою являє сьогодні центральна дитяча міська лікарня?
– Це – комунальна установа, що цілком належить громаді міста і являє собою багатопрофільний лікувальний заклад. До її складу входить стаціонар, що має чітко виражену терапевтичну направленість (250 ліжок), педіатричне відділення з гастроенторологічним, неврологічним, нефрологічним, кардіологічним відділеннями, а також інфекційне відділення і відділення реанімації та інтенсивної терапії.
До цього року цілодобово функціонувало й отолярингологічне. Проте під впливом нових віянь у медицині, зумовлених її реформуванням, у поточному році це відділення перевели у формат денного перебування. Попри певні побоювання, чи буде толк з такої переміни, сьогодні ми переконані, що вчинили правильно. Діти-пацієнти ЛОР-відділення протягом дня в умовах стаціонару одержують призначені лікарями процедури, тут їх двічі харчують, а на вечір повертаються додому, де найкращі умови для відпочинку і сну.
Звичайно, якщо стан здоров’я дитини-пацієнта ЛОР-відділення потребує цілодобового нагляду, то дитина залишається у котромусь із відділень лікарні. Але таких пацієнтів трапляються одиниці.
Загалом же, в середньому щороку у стаціонарі лікарні проходять курс лікування більше 10 тисяч дітей Житомира.
–– Чи можна припустити, що переформатування цілодобових стаціонарів у денні пошириться й на інші відділення?
– Я не відкидаю таку можливість. І знаєте чому? Бо в Україні чи не найбільше ліжко-місць у Європі. Але де найкраще почувається кожному з нас? Звичайно, вдома. Тим паче, коли йдеться про хвору дитину. Коли є можливість одержати необхідні процедури протягом дня у лікарні, а ночувати йти додому, то чому б ні?
– Майже півтора роки тому відбулося урочисте відкриття нового інфекційного відділення – подія, на яку жителі міста очікували більше десятка років...
– Це була, справді, визначна подія в історії дитячої медицини нашого міста. Вже наступного після відкриття відділення дня усі 60 ліжок заповнили хворі діти.
Що ж стосується лікарів-інфекціоністів, то вони постійно працюють високопрофесійно і ефективно. Із щирим серцем ці слова адресую усім працівникам нашої лікарні. Адже за результатами роботи її визнано однією з кращих серед споріднених установ України. Таке визнання виборюється протягом не одного-двох, а багатьох років.
– Що для Вас є очолюваний Вами колектив?
– Скажу відверто: мені дуже пощастило з нашим колективом, де сьогодні працює більше тисячі осіб медичного і обслуговуючого персоналу.
Коли 34 роки тому Василь Кузьмич Лічман привів мене представляти в іпостасі головного лікаря, то він сказав мені: “Ти прийшов у хороший колектив”. Я досі часто згадую ці слова, оскільки постійно радію їх підтвердженню.
Без перебільшення, у сенсі згуртованості, стабільності, зразкового ставлення до обов’язків я отримав цілком сформований колектив. Завдяки моїй попередниці, Тамарі Федорівні Лаврентьєвій, а також Юрію Дмитровичу Лєбєдєву, Марченко Віктору Федоровичу, Кузнєцовій Анні Василівні.
– Якщо не секрет, завдяки чому лікарня посідає високі місця у республіканському рейтингу?
– Буде некоректно і несправедливо говорити, що у Житомирі лікують дітей краще, ніж в інших містах. Зі спілкування з колегами і вивчення досвіду інших дитячих лікарень маю тверде переконання: до здоров’я дітей лікарі всюди ставляться дуже душевно.
Відносно кращому успіху сприяють інші чинники. Як, скажімо, забезпечення медикаментами і харчування хворих.
Небагато знайдеш лікарень, де хворим надають медикаменти, як у нас. По суті, діти у нашій лікарні отримують практично усі зареєстровані в Україні медикаменти безоплатно. Я щиро дякую моїм колегам-депутатам міської ради, які без оглядки на партійну приналежність, дружно голосують за збільшення фінансування з міського бюджету на придбання ліків і харчування пацієнтів нашої лікарні.
Велику і постійну допомогу надає благодійна організація “Наш хлібний дім” під керівництвом винятково чуйної людини – Аркадія Нуфимовича Моргуліса: 2-3 рази на рік лікарня одержує додаткові високоякісні з Німеччини дитячі соки, пюре, каші.
Тісно співпрацюємо у постачанні продуктів для дітей зі статусом потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС з відомою українсько-японського благодійною організацією “Чорнобиль-Тюбу”. При цьому не можу не згадати теплими словами вдячності і гарної пам’яті її засновника, великого подвижника Володимира Соломоновича Киричанського, якого вже немає серед нас.
Зрозуміло, що виникають ситуації, коли хворій дитині необхідні препарати, яких немає у переліку зареєстрованих. Тоді батьки купують їх за власні кошти, частково допомагає й лікарня за рахунок благодійних внесків.
– Так звані добровільні благодійні внески таки мають бути?
– Вони – не зайві. Навіть за порівняно кращого у нашому місті фінансування потреб дитячої лікарні. Але лікарі за визначенням не повинні були б мати жодного стосунку до благодійних внесків своїх пацієнтів: по-перше, ніякої особистої вигоди, а, по-друге, такі взаємини є принизливими для лікаря. Тим не менше, практика благодійних внесків властива усім лікарням, і ці внески сприяють покращенню матеріальної бази нашого закладу.
– Якою є співпраця стаціонару із поліклініками лікарні?
– Увесь час, незалежно від новацій, стаціонар і поліклінічну ланку ми розглядаємо як дві невід’ємні і рівноважливі складові одного процесу – процесу лікування. Так буде й надалі.
Ми маємо досить потужну поліклінічну мережу: поліклініка на Богунії, філіали на Корбутівці, Крошні, Мальованці, які максимально наблизили свої послуги молодому населенню за місцем проживання. Умови роботи у цих структурах досить хороші: є лабораторії, крім педіатрів, працюють і вузькопрофільні лікарі.
– Володимире Йосиповичу, наразі триває реформа медицини. Дехто із високопосадовців говорить, що головним гальмом на її шляху є... лікар.
– З початку реформування медицини медперсонал міста і області вивчив, певне, не один десяток різних постанов, рішень, розпоряджень, що стосуються нововведень у нашій галузі. Але ця справа настільки складна, делікатна та винятково відповідальна (бо йдеться про здоров’я і життя людей), та ще сьогодні немає навіть більш-менш чітких висновків з проведення пілотного проекту з реформування у чотирьох областях України . То хіба в цьому вина тамтешніх лікарів?
Просто лікар, як ніхто інший, достеменно знає, що буде, якщо реформа медицини пройде не на належному рівні. Робити радикальні переміни в медицині потрібно не кавалерійським наскоком, а зважено і відповідно до потреб фінансування. Лише тоді буде успіх.
– Хай так і станеться.
– Щиро сподіваюся.
Антон БЕЗДІТКО
