У 2010 році у Житомирі вперше проведено Інтернет-конкурс побажань «Я бажаю, щоб Житомир». До участі запрошувалися житомиряни та гості міста без вікових та географічних обмежень.

Цікавим було те, що журі не знало, хто написав побажання – дитина чи літня людина.

«За кожним побажанням бачиться доля житомирянина і кожне побажання для нас дуже важливе. Так,  дитина пише, що бажає щоб у батьків були достойні зарплати, щоб відновилося будівництво багатоповерхівок – і у дитини з’явилася власна кімната. Або – свідомий дорослий бажає, щоб для житомирянина найбільшим злочином була б викинута поряд з урною обгортка від морозива», - зазначила міський голова Віра Шелудченко.

Всього на електронну адресу конкурсу надійшло 37 робіт, 6 з яких не відповідало умовам конкурсу. Найкращими журі визнало побажання Олени Дейнеки, Лілії Воробйової та Нікіти Алєксєєва.

Міський голова В.Шелудченко вручила переможцям подарунки та побажала здійснення усіх мрій.

У свою чергу переможець, дев’ятирічний Нікіта Алєксєєв, подарував міському голові слоненя-сувенір: «Віра Тимофіївно, я дарую Вам це слоненя – символ удачі. Та сподіваюся, що Ви через декілька років побудуєте у Житомирі зоопарк».

Олена Дейнека

Я бажаю, щоб Житомир став містом - містом добра та краси, чистоти і заможності, містом перспективи та розвитку…

Житомире, бажаю тобі мирного неба, чистого повітря та достатку кожній сім’ї.

         Мешканцям хочу побажати не залишатися байдужими до проблем міста, щоб в майбутньому кожний житель міг пишатися своїм домом… Хочеться бачити наше місто щасливим в очах дітей, матерів, людей похилого віку. Бажаю, щоб люди побачили навкруги себе всю красу природи, красу людських взаємовідносин і зробили цей світ ще кращим.

…здоров’я, посмішок, здорових нащадків та затишку у родинах..

            Житомире, бажаю  тобі, щоб твої мешканці мали робочі місця для гідного життя, щоб громада по-справжньому відчувала піклування місцевої влади за рідне місто та його мешканців.

Житомире, в тобі  переплітаються сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови і шедеври архітектури минулих століть. Ти серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. Ти гордо несеш свою славу день за днем із покоління в покоління…

Йдучи вулицями Житомира, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати - одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу - і його буття залежатиме від мене і таких, як я. Саме від нас залежатиме твоє майбутнє.

Любові тобі, ніжної та щирої!

Я впевнена: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Житомира, то повік не згасне його слава!

Люблю тебе Житомир - щирою й ніжною любов'ю….

Лілія Воробйова

.

У світі є багато знаменитих міст, які складають коштовну корону  людської культури. А є маленькі, провінційні, тиха поезія яких народжувала ті імена, які створювали славу столиць. Наше рідне місто подарувало світові багато визначних постатей культури, науки, освіти.

Я бажаю, щоб ми, житомиряни, не забували про це. Нам є чим пишатися. 

Я бажаю, щоб Житомир був сучасним, прогресивним містом, з розвинутою освітою і культурою, позбавленою дріб’язковсті

            Я бажаю, щоб не міліла талантами наша земля, і щоб у міцних сім’ях  житомирян щасливо і вільно зростали діти, а  літні люди знаходили тепло своєї  вечірньої лампи.

            Я  бажаю, щоб молодь не знала, що таке зневіра і песимізм і мала усі можливості для самореалізації у рідному місті.

Я бажаю, щоб  вулицями  мого міста  ходили гарні люди, які  у своїй більшості не переймаються тим,  до якої партії належить його мер.

Я бажаю, щоб мої земляки ніколи не говорили про своє місто з іронією, а завжди з  -  повагою.

Я бажаю, щоб Житомир став для усіх житомирян містом, де хочеться жити, куди хочеться повертатися і куди хочеться запросити свої гостей…

Нікіта Алєксєєв

Я і моє місто. Я думаю, що ми з ним розуміємо один одного. Ми з містом дружимо. Коли я іду до школи, мені посміхаються не лише сусіди, а й самі вулиці. Вони зранку такі чисті, вимиті і привітні. А от коли повертаюся із занять, місто видається мені втомленим і не таким уже і чистим.

Я бажаю, щоб моє місто ніколи не втомлювалося, а завжди було затишним і привітним до дітей.

Я дуже люблю собак, вони розумні і вміють бути вдячними.

Часом я підгодовую і цуценят, і великих собак, які живуть у нашому мікрорайоні, але не мають хазяїна, який би турбувався про них. Я і мої друзі дуже шкодують по це. Однак я не один раз бачив, як зграї собак, яких стає дедалі більше, починають гризтися між собою, або з гавкотом біжать за велосепидистами і дітьми, які пробігають поруч. Тоді мені стає не дуже затишно. І місто стає не таким уже й дружелюбним до мене.

Я бажаю, щоб моє місто  знайшло прихисток для бездомних тварин.

А можливо у місті колись з’явиться свій зоопарк?